Цегла пустотіла.
Размещено 21st Вересень 2008
в рубрике Стіни та перегородки | Прокоментувати
Цегла пустотіла призначена для зведення зовнішніх стін з підвищеною теплоізоляційною здатністю. Наявність порожнеч у цеглі зменшує потребу в сировині, витратах на транспорт, полегшує випал, підвищує морозостійкість. З метою скорочення витрат цегли, зменшення маси стін і навантаження на фундамент зовнішні стіни, іноді, можна повністю викладати з пустотілої цегли.
Конструкція зовнішніх цегельгих стін.
Размещено 21st Вересень 2008
в рубрике Стіни та перегородки | Прокоментувати
Для зменшення втрат тепла й витрати цегли застосовується економічна конструкція зовнішніх стін - колодязна кладка. При цьому виді стіна практично викладається із двох самостійних стінок товщиною в півцегли, з’єднаних між собою вертикальними й горизонтальними цегельними містками з утворенням замкнутих колодязів. Колодязі заповнюють шлаками, керамзитом, легким бетоном, піском, змішаними з тирсою й вапном у співвідношенні 1:4:1.
Кут стіни колодязної кладки:
1 - перемички, що перекривають віконний проріз; 2 - діафрагма з тичкових цеглин; 3 - “колодязі”, заповнені матеріалом, що утеплює
Поперечні стіни роблять через 3 цегли, зовнішні кути викладають тичковим рядом. Засипання укладають у міру зведення стін, шарами по 10-15 см, ретельно втрамбовуючи. Кожні два шари поливають вапняним розчином.
У завершення колодязної кладки викладають 3 ряди суцільної кладки з армованою сіткою в останньому ряді. Колодязна кладка рекомендується для будинків з дерев’яними перекриттями. До недоліків такого виду можна віднести ослаблену міцність стіни. Крім того, рядова цегла має грубу поверхню, через що зведені з нього внутрішні й зовнішні стіни згодом необхідно штукатурити.
Стіни індивідуального будинку
Размещено 21st Вересень 2008
в рубрике Стіни та перегородки | Прокоментувати
Отже, після того як фундамент затвердів, приступають до зведення стін майбутнього будинку з урахуванням клімату даної місцевості, а також наявних матеріалів. По своїх характеристиках матеріали повинні відповідати наступним вимогам: бути міцними (витримувати розрахункові навантаження); довговічними (пручатися атмосферним впливам); володіти звуко- і теплоізолюючими властивостями.
Матеріали, певне їхнє конструктивне рішення вибирають з урахуванням місцевих умов, економічних факторів, заданій міцності й довговічності будинку, внутрішнього комфорту й архітектурної виразності фасадів.
Стіни із цегли досить міцні, вогнестійкі, не піддаються (на відміну від дерев’яних) дії комах і гниттю, а тому довговічні. Вони дозволяють застосовувати залізобетонні плити перекриття. Це необхідно, якщо облаштовують житлове приміщення над гаражем або кімнату дуже великого розміру.
Невеликі розміри цегл дозволяють будувати з них стіни складних конфігурацій, викладати декоративні елементи фасаду. Завдяки вогнестійкості матеріалу, стіни із цегли можуть примикати до печей і камінів, усередині можна прокладати димові й вентиляційні канали. Цегельні стіни мають велику теплоємність, а виходить, і теплову інерціє: улітку за ними прохолодно в будь-яку жару, узимку тепло зберігається навіть після відключення опалення. (Правда, якщо взимку будинок не опалювався хоча б протягом двох тижнів, прогрівати його до комфортних умов прийдеться кілька діб).
Цегла легко впитує вологу. Тому при сезонній експлуатації перші тижні в цегельному будинку сиро. Цегла, яка за осінь набрала вологу з атмосфери, промерзає узимку, це призводить (при сезонній експлуатації) до швидкого руйнування, і років через 25 стіни вимагають серйозного ремонту.
Цегельні стіни досить важкі й не терплять деформацій, тому для них необхідний стрічковий фундамент на повну глибину промерзання ґрунту. Для забезпечення належної теплоізоляції цегельні стіни повинні бути досить товстими, Скажемо, у будинку з корисною площею 50 м2 вони займуть 17 м2, тобто 1/3 площі; для будинку площею 200 м2 це співвідношення буде 1/6.
Після завершення кладки стін до початку їхньої обробки повинно пройти не менше року, оскільки стіни за цей час повинні, як говорять, осісти. Таким чином, цеглу найбільше доцільно застосовувати при будівництві великих будинків або котеджів (кілька поверхів, площа поверху більше 200 м2), призначених для експлуатації протягом всього року.
У міському й сільському будівництві в основному використовується червона й біла (силікатна) цегла. Для облицювання стін застосовується жовта. Всі ці різновиди цегли випускаються повнотілими або пустотілими, із круглими або прямокутними порожнечами.
Цегла рядова повнотіла використовується в основному для зведення несучих стін, для будівництва колон, стовпів, зводів. Колір переважно червоний. Пористість повинна бути не менш 6-8 %, але не більше 20 %. Саме пористість цегли визначає міцність його зчеплення з кладочным розчином, теплопровідність стін і усмоктування вологи при зміні погоди.
За теплозахисними показниками червона цегла уступає багатьом іншим стіновим матеріалам. Так, наприклад, для розрахункової температури навколишнього середовища - 30 °С стіни, викладені суцільною кладкою з повнотілої цегли, можуть бути товщиною 64 см ( враховуючи марку цегли й розчину). Для порівняння: товщина дерев’яних брущатих стін при тому ж температурному навантаженні - 25-30 см.
Особливості проектування будинку.
Размещено 21st Вересень 2008
в рубрике Стіни та перегородки | Прокоментувати
По конструкції будинки умовно розділяються на дві великі групи. Перша - будинки зі стінами з натурального й штучного каменю, цегли, бетону. До другого належать будинку дерев’яні або побудовані на основі дерева: каркасні, брущаті, рубані, панельні, з різним обшиванням, утепленням.
Будинки першої групи відрізняються великою масою й довговічністю. Ці якості властиві кам’яній кладці із цегли, каменю. Більша маса таких конструкцій вимагає будівництва стрічкових фундаментів з важких матеріалів. Меншу масу й кращу теплоємність мають стіни, складені з дірчастої цегли, керамзитобетону й ін. Такі стіни мають потребу в менш масивних фундаментах, можливе зведення економічних стовпчастих фундаментів. Будинки зі стінами із цегли й легких бетонів мають гарний мікроклімат і рекомендуються забудовникам у будь-якій кліматичній зоні.
Для будинків другої групи характерні мала маса, легкість обробки й зведення. Основне достоїнство будинків з дерева - прекрасний мікроклімат. Недоліки: небезпека загоряння, схильність гниттю.
Будівництво будинку ведуть по типовому або по спеціальному проекті. Типові проекти, які містять робочі креслення, пояснювальні записки, кошториси, можна придбати в проектних інститутах, а в цей час їх можуть мати і видавництва, що випускають літературу по будівництву. Чим складніше рельєф ділянки, тим більше обгрунтована розробка спеціального проекту. Забезпечення зручності проживання - головна вимога, пропонована до проектів індивідуальних житлових будинків.
Житлова й господарська зони, як правило, розділяються. Житлова зона, у свою чергу, розділяється на зони денного й нічного перебування. У будинках, що складаються з декількох поверхів і мансард, такий поділ можливий по поверхах. До зони денного перебування ставляться передня, хол, спільна кімната, їдальня, веранда, туалет. Зона нічного перебування розділена на зону для дорослих і зону для дітей і гостей. У господарській зоні розташовуються гараж, господарські будівлі, майстерні. Добре, якщо з господарською зоною зістикується кухня, зв’язана з їдальні й спільній кімнаті.
Засоби захисту фундамента.
Размещено 20th Вересень 2008
в рубрике Фундамент | Прокоментувати
Верхнє покриття вимощення може бути виконане із щебенів, гравію, брукового каменю, клінкерної цегли, асфальту, бетону, бетонних плиток. Для основи підбирають матеріал залежно від верхнього покриття, однак у всіх випадках конструкція вимощення повинна забезпечувати її водонепроникність.
Гідроізоляцію облаштовують для того, щоб у стіни будинку не проникала ґрунтова волога. У кам’яних і цегельних фундаментах гідроізоляцію кладуть звичайно на висоті 15-25 см від рівня землі. Якщо підлоги кладуть на балки, то гідроізоляція повинна бути на 5-15 см нижче останніх.
У будинку, що має підвал, гідроізоляцію кладуть на двох рівнях: першу - у фундаменті на рівні підлоги підвалу або нижче його на 13 см, другу - у цоколі на 15-25 см вище поверхні вимощення.
Поверхні стін підвалу і його підлогу, як правило, ізолюють. Якщо рівень ґрунтової води нижче підлоги підвалу, то зовнішні сторони стін, що стикаються із ґрунтом, покривають двома шарами гарячого бітуму.
На підлогу кладуть шар жирної глини (25 см), ущільнюють, покривають шаром бетону (5 см), вирівнюють, витримують протягом 1-2 тижнів. Потім покривають мастикою й наклеюють двошаровий рулонний килим (руберойд або толь). Зверху кладуть такий же шар бетону, що вирівнюють, покривають цементним розчином.
Якщо рівень ґрунтових вод вище рівня підлоги підвалу, то треба створити гарну ізоляцію стін і підлоги. Крім того, навколо стін у місцях примикання підлоги підвалу варто зробити еластичний “замок” із клоччя, змоченого в розплавленій бітумній мастиці або бітумі.
Пристрій гідроізоляції підпілля:
1 - гідроізоляція; 2 - цементна штукатурка, покрита бітумом
із зовнішньої сторони; 3 - цементна підлога; 4 - бетонна підготовка;
5 - жирна глина
Такий “замок” особливо необхідний у підвалах із глинистим ґрунтом, де спостерігається нерівномірне осідання.
Ізоляцію стін із зовнішньої сторони піднімають вище рівня ґрунтової води на 50 см. При високому рівні ґрунтових вод підпілля ізолюють спочатку шаром глини, на неї кладуть бетон, на бетон - гідроізоляцію й знову покривають цементним розчином.
Для освітлення підвалів нерідко влаштовують вікна нижче рівня землі. Перед такими вікнами необхідно мати колодязі зі стінами, облицьованими каменем, цеглою або бетоном. Підлога повинен мати лоток для збору води, зверху над вікнами рекомендується влаштувати козирки.
Простір в опалубці заливають цементним розчином складу 1:3 або 1:4, вирівнюють, розгладжують його, просушують і потім укладають гідроізоляцію.
От кілька способів ізоляції фундаменту:
- кладуть шар цементного розчину (2-3 см) складу 1:2, вирівнюють, сушать;
- стелять один шар толю або руберойду;
- кладуть два- три шари мастики, приготовленої з 1 частини розігрітої соснової смоли й 0,3-0,5 частини вапна - пушенки, просіяного на частому ситі. Вапно можна замінити сухою просіяною крейдою, змішуючи її зі смолою в пропорції 1:1. Гарячу мастику наносять шарами (загальна її товщина повинна бути 7-10 мм);
- на гарячій сосновій смолі наклеюють бересту у два- три шари;
- настилають насухо два шари толю або два шари руберойду, але так, щоб шви на кінцях перекривалися не менш чим на 150 мм.
Найбільш надійна ізоляція - на мастиках (толь - на дьогтьовій, руберойд - на бітумній).
Верх фундаменту або цоколя покривають мастикою й наклеюють на неї перший шар рулонного матеріалу, що знову покривають мастикою, а потім наклеюють другий шар рулонного матеріалу.
Взагалі під будь-які будинки бажано влаштовувати гідроізоляцію на двох рівнях - по фундаменті й по верху цоколя. Іноді під дерев’яні будинки з кам’яними й іншими фундаментами гідроізоляцію кладуть тільки по верху цоколя, що неправильно, адже вогкість, що йде по фундаменті, буде воложити підпілля. Щоб уникнути загнивання деревини, необхідно ізоляцію укладати й по фундаменті.
Якщо фундаменти викладають із окремих каменів або цегли, то, для того щоб закрити наскрізні тріщини або шви, їх доводиться штукатурить, причому краще класти штукатурку із двох сторін. Із зовнішньої сторони штукатурку затирають або загладжують штукатурною лопаткою, що надає штукатурці водонепроникність.
Вимощення.
Размещено 19th Вересень 2008
в рубрике Фундамент | Прокоментувати
Вимощення служать для відводу атмосферних і інших вод від фундаменту будинку. Вони робляться шириною 500- 1000 мм із ухилом від будинку 1:10.
Знявши рослинний шар навколо фундаменту на глибину 100-150 мм, у виїмку, що утворилася, закладають шар м’якої глини, ретельно ущільнюють її, надаючи необхідний ухил. Після цього засипають пісок із гравієм або цегельним боєм, трамбують і заливають цементним розчином. По краях вимощення рекомендується прорити канавку з ухилом для відводу води й забетонувати або ущільнити гравієм, щоб її не розмило, або укласти на дно розпиляну уздовж азбестоцементну трубу.
Ширина вимощення залежить від типу ґрунту й ширини звису даху. Вимощення треба робити на 20 см ширше карнизного звису. Якщо будинок стоїть на просадних ґрунтах, ширина вимощення може доходити до одного метра. Ухил вимощення від будинку - 3-10%.
Для будівництва вимощення спочатку по периметрі будинку викопують землю на ширину 0,5-1,0 м. Уздовж зовнішнього краю вимощення встановлюється бордюрный камінь, а поглиблення між каменем і стіною засипається щебенями на глибину 15 см. Зверху робиться асфальтове покриття товщиною не менш 3 см.
Якщо вимощення замість асфальту заливається бетоном, то його товщина повинна бути не менш 15 см. Глибина закладення вимощення з м’якої глини повинна бути 25 см. Шар глини в цьому випадку досягає 15 см, інші 10 см засипаються піском. Причому в цей пісок додатково втоплюється бруковий камінь.
Іноді використовується вимощення, що утеплює, поліпшуючи температурний режим в навколофундаментній зоні. Вимощення у вигляді залізобетонної плити з утеплювачем улаштовують по контуру будинку так, що під ним утвориться повітряний прошарок. Завдяки цьому нульова ізотерма піднімається до поверхні землі.
Цоколь.
Размещено 19th Вересень 2008
в рубрике Фундамент | Прокоментувати
Так іменується верхня частина фундаменту, яка знаходиться над землею на рівні 500-700 мм. Цоколь повинен бути міцним, стійким до несприятливих атмосферних і кліматичних умов. Його викладають із міцних морозостійких матеріалів (камінь, бетон, цегла- залізняк) і штукатурять цементно-піщаним розчином складу 1:3.
Так іменується верхня частина фундаменту, яка знаходиться над землею на рівні 500-700 мм. Цоколь повинен бути міцним, стійким до несприятливих атмосферних і кліматичних умов. Його викладають із міцних морозостійких матеріалів (камінь, бетон, цегла- залізняк) і штукатурять цементно-піщаним розчином складу 1:3.
Верх фундаментів і цоколів не завжди буває рівним і гладким. Для вирівнювання, по бічних стінах кріплять дошки з рівними крайками, простір в опалубці заливають цементним розчином складу 1:3 або 1:4, вирівнюють, розгладжують, просушують і потім укладають гідроізоляцію.
Забирка - найпростіший вид цоколя. Це тонкі стіни між стовпами фундаменту, що зміцнюють підпільний простір і охороняють його від пилу, вологи й снігу. Із внутрішньої сторони утеплення роблять шлаками, сухим піском. Забирка виконується звичайно з тих же матеріалів, що й стовпи фундаменту. Ширина бутової забирки - 200-300 мм, цегельної - в 1 або 1/2 цегли, вона заглубляется в ґрунт на 200-300 мм. Якщо ґрунт глинистий, то під забиркою роблять піщану подушку товщиною 150-200 мм. Забирку штукатурять цементно-вапняним розчином.
З кожної сторони будиночка в цоколі або забирці для провітрювання потрібно робити по одному вентиляційному отворі розміром 140 х 140 мм. Ці отвори повинні розташовуватися не менш чим на 150 мм вище рівня землі. З настанням теплої погоди їх відкривають, а на зиму закривають дерев’яними вкладишами або цеглою й обмазують глиною.
Стосовно зовнішньої стіни цоколь може бути виступаючим, западаючим або перебувати зшивши однієї площини.
Самий надійний - западаючий цоколь. Його форма дозволяє добре вкрити від механічних і атмосферних впливів гідроізоляційний шар, що влаштовується для захисту стін від проникнення знизу ґрунтової вологи, забезпечує безперешкодний стік води зі стін під час косих дощів. У порівнянні з виступаючим цоколем він економічніший (менше товщина, не вимагає будівництва зливу), зрушений ближче до осьової лінії зовнішніх стін, має більше чітку конструктивну схему передачі вище розташованих навантажень на фундамент.
Будівництво виступаючого цоколя може бути виправдано лише в будинках з тонкими зовнішніми стінами (каркасними, рубаними), а також при будівництві теплого підпілля, і по своїй ширині перевершує товщину зовнішніх стін.
Іноді цоколь виконують в одній площині зі стіною, але це, на думку фахівців, не завжди доцільно, навіть якщо матеріал цоколя й стіни однорідний по своїй структурі. Гідроізоляційний шар у цьому випадку відкритий і нечітко оформлений, а місце його розташування виглядає випадковим.
Цоколь будинку піддається значним атмосферним і механічним впливам, тому при його будівництві варто застосовувати надійні й довговічні матеріали, що не потребують додаткової обробці: природний камінь, бетон, добре обпалений цегла. Штукатурка цоколя або його наступне облицювання керамічними плитками виглядає ефектно лише в перші роки після обробки, надалі ж у процесі експлуатації така обробка, як правило, вимагає періодичного відновлення й ремонту.
При кладці цоколя із природного каменю краще використовувати камені плитнякової форми, підбираючи їх по товщині для кожного ряду. Такі камені дозволяють робити перев’язку вертикальних швів і одержувати високу міцність кладки. Зверху цоколя під зовнішньою частиною стіни укладають бетонний або залізобетонний пояс, що вирівнює.
Такий же пояс доцільно зробити й при розташуванні над цоколем оштукатуреної стіни: його виступаючий край добре захищає штукатурку знизу. Цоколь із монолітного бетону роблять в опалубці. Краще, якщо він буде зведений відразу по всім периметрі будинку без вертикальних і горизонтальних швів. Його міцність значно підвищиться, якщо усередині помістити арматурний каркас, зібраний із дроту, старих труб і куточків. Якщо цоколь має значну товщину, то як внутрішню опалубку можна використовувати цегельну кладку.
Зовнішньої поверхні бетонного цоколя можна додати різну фактуру, закладаючи відповідну матрицю в опалубку, наприклад гумові коврики, хвилястий склопластик. Бетонну поверхню після розпалубки розчищають від патьоків і напливів, зашпаровують у ній порожнечі й щілини й покривають цементним молоком або рідким цементним розчином. Можна й пофарбувати, але будь-яка фарба на цоколі тримається недовго.
При кладці цоколя зі стандартних бетонних блоків заводського виготовлення їх підбирають по висоті з таким розрахунком, щоб товщина кладочних швів була мінімальною. Розшивка або затірка швів у цьому випадку виходить більше надійною і якісною.
На пучинистих ґрунтах цоколь доцільно влаштовувати у вигляді залізобетонної перемички, особливо якщо зовнішні стіни викладають із цегли або дрібних блоків. Нижню зону цоколя- перемички армують металевими стрижнями діаметром 8-12 мм.
Такі збірні й монолітні цоколі не повинні опиратися безпосередньо на пучинистий ґрунт. Між ними й ґрунтом у проміжках між опорами залишають вільний простір висотою 10-15 см, що закривається з боків антисептованими дошками або плоскими азбестоцементними аркушами. Таке рішення запобігає тиску ґрунту на нижню площину перемички при його морозному обдиманні.
Для захисту підпілля від дощу й снігу по його периметру можна влаштувати цоколь - екран із плоских азбестоцементних аркушів або тонких залізобетонних плит. Маючи невеликий поперечний переріз, такий цоколь - екран чинить незначний опір ґрунту в момент його обдимання й не вимагає будівництва спеціальних повітряних порожнин, необхідних при спорудженні масивних цоколів.
На сухих нерухливих ґрунтах простір між стовпчастими опорами (забирка) може бути заповнений по залізобетонній перемичці майже будь-якими матеріалами: цеглою, деревом, бетоном. При цьому варто прагнути до того, щоб зовнішня поверхня цоколя по всім периметрі стін була однорідної як за формою, так і по фактурі.
При виборі матеріалу для будівництва цоколя варто враховувати його подальше сполучення з матеріалом зовнішніх стін будинку. Наприклад, якщо стіни цегельні, то цоколь із цегли робити не слід. Гладка поверхня бетонного цоколя буде краще сполучатися із дрібною фактурою цегельної кладки стіни, і, навпаки, цоколь із цегли або каменю добре виглядає на тлі гладкої поверхні стіни. Добре зарекомендувала себе й конструкція утепленого цоколя.
Конструкція утепленого цоколя: 1 - вимощення; 2 - покриття з дахового заліза; 3 - шар, що вирівнює, з теплого бетону; 4 - антисептований войлок або клоччя; 5 - штукатурка; 6 - плінтус; 7 - руберойд на 2/3 висоти вінця; 8 - теплий бетон на 1/2 висоти вінця (1 частина цементу, 1 частина вапна, 9 частин дрібних шлаків); 9 - лага; 10 - цегельний стовпчик (25 х 25 см); 11 - цементна стяжка (2 см); 12 - бетонна підготовка (4…5 см); 13 - шлаки; 14 - утрамбований ґрунт; 15 - гудрон
Фундамент з дерев’яних стільців.
Размещено 19th Вересень 2008
в рубрике Фундамент | Прокоментувати
Фундаменти з дерев’яних стільців установлюють під легкі каркасні й дерев’яні будинки. Деревину для них рекомендується використовувати соснову або дубову, діаметром не менш 20 см, антисептовану (обмазану бітумом) або обпалену. Дерев’яні стільці встановлюють не прямо на ґрунт, а на спеціальні підкладки з пластин або брусів товщиною 10, шириною 20 і довжиною 40-50 см. Вони збільшують площу передачі тиску будинку на ґрунт і підвищують стійкість фундаменту.
1 - дерев’яний стілець;
2 - обв’язка;
3 - гідроізоляція;
4 - вимощення
Стільці заглубляют у землю не менш чим на 125 см. Установлюють по всьому периметрі будинку на відстані 1 -2 м один від одного (під кожним кутом обов’язково повинен стояти стілець). Після установки стільців ями засипають шаром ґрунту 15-20 см, ретельно втрамбовують, У два верхніх шари рекомендується додавати щебень або великий гравій. Середній термін служби соснових стільців - б-7, дубових - 12- 15 років. Антисептування або випал подовжує цей строк в 1,5-2 рази. Втім, треба ще раз підкреслити: самими надійними все-таки є кам’яні (бетонні) стовпи.
Варто враховувати й передбачуваний час, на яке зводиться будова. Наприклад, термін служби різних фундаментів становить: стрічкових бетонному й бутових на цементному розчині - 150 років, бутових або бетонних стовпів - 30-50 років, дерев’яних стільців - 10 років.
Фундаменти на піщаних подушках.
Размещено 18th Вересень 2008
в рубрике Фундамент | Прокоментувати
Фундаменти на піщаних подушках можуть бути самих різних типів. Найчастіше вони застосовуються для економії будівельних матеріалів, для повної або часткової заміни непридатних ґрунтів в основі, для підйому рівня підлоги над рівнем ґрунтових вод і т.п. При їхньому будівництві, як ми вже відзначали, у котловани засипають середньо- або грубозернисті піски шарами 150-200 мм, ретельно трамбуючи їх і поливаючи водою.
Ширину піщаного засипання беруть із розрахунку, але не менш ширини стіни плюс 10 см. Наприклад, якщо ширина стіни - 50 см, то засипання повинне бути шириною 50 + 10 = 60 см. Не доводячи висоту піщаного засипання до поверхні землі на 25-30 см, на втрамбований пісок укладають щебені шарами 15-20 см, утрамбовують і заливають цементно-глиняним або цементно-вапняним розчином марки не нижче 10. Кінчається фундамент не доходячи до рівня землі на 10 см або виводиться вище рівня землі на 15-20 см. На ньому зводиться цоколь будинку.
В обводнених ґрунтах, особливо схильних до промерзання, будівництво піщаних подушок не рекомендується без пристрою дренажу.
Свайний фундамент.
Размещено 18th Вересень 2008
в рубрике Фундамент | Прокоментувати
Свайні фундаменти складаються з окремих свай, перекритих зверху бетонною або залізобетонною плитою, або балкою (ростверком). Свайні фундаменти є дуже дорогими й трудомісткими у виконанні, тому в індивідуальному будівництві використовуються порівняно рідко.
Також пальовий фундамент використовується у випадках, коли на слабкий ґрунт необхідно передати більші навантаження. При цьому навантаження від будинку передається на більше щільні ґрунти, що залягають на глибині.
По типі матеріалу сваї можуть бути дерев’яними, бетонними, залізобетонними, сталевими й комбінованими. По методу виготовлення й занурення в ґрунт вони підрозділяються на забивні (опускаються в ґрунт у готовому виді) і набивні (виготовляються безпосередньо в ґрунті, у пробурених каналах). По характеру поводження в ґрунті виділяють сваї - стійки, що мають під собою міцний ґрунт і передають на нього тиск, і висячі сваї, що використовують у випадках, коли глибина залягання міцного ґрунту досить велика (несуча здатність таких свай визначається сумою опору сил тертя по бічний поверхні й ґрунту під вістрям сваї).
Дерев’яні сваї найбільш економічні, але якщо вони перебувають у вологому ґрунті, то досить швидко гниють. Палі із залізобетону коштують дорожче, але вони більш довговічні й здатні витримувати більше навантаження, достоїнства - дають меншу усадку, економічні (знижують витрата матеріалів, наприклад бетону), менш трудомісткі (при їхньому спорудженні значно зменшується обсяг земляних робіт). Також їх можна будувати на ґрунтах, що мають низьку несучу здатність. Недоліки - необхідність використання спеціальної техніки.
« повернутися — перейти вперед »